День пам’яті Чорнобильської трагедії

У вересні 2003 року на саміті СНД Президент України Леонід Кучма запропонував країнам-учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада голів держав СНД підтримала цю пропозицію.

Чорнобильська атомна електростанція є символом наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства. Трагедія, спричинена вибухом на її четвертому енергоблоці, не має аналогів за обсягами забруднення природного середовища, негативного впливу на здоров’я та психіку людей, їхній побут і соціально-економічні умови життя.

Із зони ураження було евакуйовано приблизно 200 тисяч осіб. Ситуація ускладнювалася тим, що радянське керівництво довго замовчувало факт катастрофи, а 1 травня люди, нічого не знаючи, вийшли на травневий мітинг.

За інформацією організації Союз «Чорнобиль», з 600 тисяч ліквідаторів 10% померло, а ще 165 тисяч стали інвалідами.

У 2012 році було розпочато будівництво нового укриття. Будівельні роботи зі зведення нового 110-метрового купола велися протягом 4-х років, і 29 листопада 2016 року рухома конструкція накрила четвертий блок Чорнобильської АЕС.

10 цікавих фактів про Чорнобиль

1. Усі знають, що радіація не має ні кольору, ні запаху, ні смаку, але багато хто продовжує боятися її, як чогось відчутного. Насправді ж, потрапивши до Чорнобильської зону відчуження, ви не помітите нічого незвичайного (хіба що ви схильні до іпохондрії і у вас розболиться голова). Як і слід було очікувати, природа, позбавлена ​​впливу людини, повертає територію собі. Повітря в Зоні незмірно чистіше, ніж у будь-якому місті. Про невидимий вплив радіації нагадують лише таблички з попередженнями, які повсюдно розміщені в найзабрудненіших ділянках Зони.

2. Дороги в Зоні відчуження ідеально рівні, без єдиної вибоїни, чим не може похвалитися навіть Київська область. Ні-ні, це зовсім не спроба відмити гроші під благим приводом: рівне асфальтне покриття покладено з конкретною метою - не розкидати радіоактивні відходи, що перевозяться у вантажівках на дослідження або зберігання. За регламентом, ці машини повинні пересуватися зі швидкістю не більше ніж 40 км/год., щоб вантаж не розсипався.

3. У Зоні працює близько 5-6 тис. осіб персоналу. Вона стала основним місцем працевлаштування для всіх довколишніх містечок і селищ, особливо - для міста Славутич. На самій ЧАЕС постійно задіяно 2,5 тис. осіб персоналу, не рахуючи підрядних бригад. Решта трудяться на інших об'єктах. 27% персоналу становлять жінки, які працюють нарівні з чоловіками. Норма допустимого рівня радіації для співробітників Зони щонайменше в 20 разів перевищує норму для звичайного населення. Але, на жаль, це ніяк не позначилося на розмірі заробітної плати. Наприклад, у надсучасній лабораторії - Державному спеціалізованому науково-виробничому підприємстві «Чорнобильський радіоекологічний центр» - співробітники отримують у середньому 5 тис грн. Усі співробітники працюють вахтовим методом: два тижні перебувають у Зоні, а два тижні реабілітуються.

4. Вночі в Зоні панує непроглядна темрява. Ліхтарів немає (та й ніколи, здається, не було) навіть уздовж дороги - і це незважаючи на те, що територія раніше задумувалася радянською владою як такий собі рай для енергетиків. Освітлення з'являється вже тільки в районі Іванкова. Натомість завдяки такій темноті відразу впадає в око те, скільки вікон світиться вночі в місті Чорнобилі. Воно як для покинутого міста виявилося дуже навіть густо населеним.

5. Радіація не поширюється рівномірно навколо ЧАЕС, а осідає острівцями. Деякі ділянки 10-кілометрової Зони в рази небезпечніші, ніж територія, прилегла до АЄС. Дорогою на станцію збереглася стела «ЧАЕС ім. В.І.Леніна», відома як смолоскип. Радіаційний фон у цьому районі може сягати аж 1200 мкР/год.! Водночас у безпосередній близькості біля самої станції фон зберігається в межах не вище ніж 300 мкР/год. Однак туристичні маршрути, пропоновані для цікавих відвідувачів Зони, абсолютно безпечні. Якщо дивитися уважно, можна помітити дозиметри, що висять, як годинники, на деяких будівлях Зони. Саме вони й підтверджують, що місцями радіація не перевищує 18-20 мкР/год. Для порівняння, радіаційний фон Києва станом на сьогодні становить 11 мкР/год.

6. В охочих побачити енергоблок №4 на власні очі залишилося лише 11 місяців. Протягом цього часу буде добудовуватися новий безпечний конфайнмент, який представляє собою величезну блискучу арку. У листопаді 2016 року конфаймент за допомогою рейок насунуть на енергоблок. Згодом енергоблок і зовсім розберуть. Арка ж залишатиметься на своєму місці упродовж наступних 100 років.

7. ЧАЕС планувалася як найпотужніший енергетичний об'єкт України з проектною потужністю 6000 мВт - по тисячі мегават на кожен із шести блоків (два з яких не встигли спорудити). Зараз таку потужність має Запорізька АЕС... Подейкують, у Чорнобилі планувалося звести аж 12 блоків! Однак навіть у тому стані, в якому станція встигла попрацювати, вона забезпечувала 10% від потреб України в електроенергії. До речі, ще один цікавий факт: після аварії на ЧАЕС уряд відмовився від будівництва атомної електростанції в Криму.

8. Місто Чорнобиль прославилося 10-віковою історією. У другій половині ХVIII століття Чорнобиль був одним із головних центрів хасидизму, який за своєю значущістю не поступався Умані. На кінець ХІХ століття населення Чорнобиля становило 10 800 осіб, з яких понад дві третини були євреями. Як наслідок, у місті збереглася відповідна архітектура і культура. Суд над керівниками ЧАЕС, яких визнано винними в аварії, проходив в одній із колишніх синагог, яких у місті було близько десяти. Наразі збереглися руїни тільки двох.

9. Зона складається з трьох частин: 30-кілометрова зона відчуження, з якої в обов'язковому порядку було відселено все населення, 10-кілометрова зона навколо станції, де й дотепер сконцентровано найвищі показники радіоактивного забруднення, і особлива зона - промисловий майданчик ЧАЕС. На сьогодні серйозну небезпеку становить лише особлива зона, короткочасне перебування на будь-якій іншій ділянці території не спровокує захворювання на променеву хворобу. Усі, хто залишають Зону відчуження, проходять радіаційний огляд.

10. Незважаючи на всі зусилля щодо недопущення поширення радіації, забруднення все одно залишає межі зони. Основне джерело поширення - вода. Річка Прип'ять впадає в Дніпро, і 90% усієї радіації, що виноситься із зони, витікає саме цим шляхом. У період загострення лісових пожеж вогонь «забирає» на себе приблизно 50% поширюваної радіації.